"...я знаю: нічого в житті не буває просто так. Дощ проливається там, де на нього з нетерпінням чекають. А над кожною головою навіть у маленьких містечках - сяє своя зірка. Часом вона не помітна за товстим, запилюженим склом або на темному горищі зі щільно припасованими дошками. І тоді здається, що життя лише гра в пацьорки. Але це нічого. Скло можна розбити! А дах - проломити власною головою. І вдихнути повітря на повні груди. Нехай навіть це буде єдиний ковток на все майбутнє життя! Важливо зробити його і, видихаючи, промовити: "Я - є!""

— Ірен Роздобудько

Источник: Гра в пацьорки

"... Багато місяців я перебуваю в сплячьці. Взимку блідну від холоду і вкриваюсь памороззю, навесні мене замітає пилом, влітку тану від спеки і спраги. Все в мені спить, завмирає. А в середині висить така тиша, мов у зав'язі пізнього яблука, що накопичує всю силу, аби потім зблиснути пурпуровим боком і звести з розуму, всю околицю своїм настояним ароматом."

— Ірен Роздобудько

Источник: Гра в пацьорки

"Білий аркуш паперу може бути дуже гарним, але на ньому нічого не написано! - сказав він. - А ти - монускрипт. Його можна тлумачити все життя..."

— Ірен Роздобудько

Источник: Гра в пацьорки